ФОРУМ ІФОО КСУ

Підгалянська вівчарка – це велика біла собака трохи схожа на ньюфаундленда.

Наш дідусь:
HAJDUK Chluba Liliowej Przełęczy BORN 24.11.1999
INTERCHAMPION
CHAMPION OF POLAND
JUNIOR CHAMPION OF POLAND

У підгалянської вівчарки кілька назв. Це і гірська вівчарка Татр, і татранська вівчарка. В Канаді, США та багатьох країнах Європи ця собака є дуже популярною. Тут її називають Tatra dog. Наприклад, у Голандії цих собак чи не більше, ніж у самій Польщі – країні походження. Татранська вівчарка може перевозити грузи, захищати стада домашніх тварин від вовків, її використовують для розшукової і рятівної роботи, а також подібно до дельфінів – до роботи з неповносправними дітьми. На території США і Канади підгалянські вівчарки працюють в поліції та армії.

Історія.
Походження підгалянської вівчарки точно невідомо, але припускається, що великі білі гірські пастуші пси появилися в гірських районах Європи в результаті переселення народів понад тисячу років тому. Їх предками були собаки, які мандрували разом з стадами із Азії, зокрема, із Тібету. Пастуші пси походять від азіатських і північноєвропейських вовків, безпосередніми нащадками яких є тібетські мастифи, кавказькі і середньоазіатські вівчарки, сенбернари, ньюфаундленди і наш підгалянець. Мандруючи разом зі стадами овець і кіз пастухи розповсюдили своїх білих пастуших псів на гірських теренах Європи (Карпати, Альпи, Піренеї). Найближчими родичами підгалянської вівчарки є словацький чувач, мадярський кувач, італійська маремо-амбруцька вівчарка, велика піренейська гірська собака.
Образ підгалянця тісно пов’язаний з карпатський краєвидом, де з давніх-давен був помічником ґазд і пастухів. Ці пси не лише допомагали випасанню овець, а й стерегли стадо перед нападами грабіжників.
Великі розміри, сила і відвага, якими володіють підгалянські вівчарки, допомагали не тільки охороні стада, але й у поєдинках з вовками і ведмедями.

Підгалянець – це сторож стада. Працювали зазвичай в групі, лежали в тіні і оглядали околиці. Чутливі до найменшого шелесту. Не чекали на команди людей, а самі вирішували, коли потрібно втрутитися, працювали самостійно. Загалом це пси дуже стримані, спокійні, не «істеризують», але, якщо вважають, що господаря, чи його власність потрібно боронити, можуть бути небезпечні.
Обдарований від природи прекрасним нюхом відшукує загублених тварин, але захоплений пошуком, під впливом інстинктів може діяти на власний розсуд. Часом бачить і чує більше від нас, отже варто довірити деякі справи в його „лапи”.

Підгалянські вівчарки добре переносять довгі холодні зими. Останніми десятиліттями в Татрах туризм витіснив випасання овець на друге місце. Тому зараз татранська вівчарка використовується для особистого захисту і як сторож в домах і на фермах.

Турботу про стадо переносить на родинний ґрунт. Падгалянець з такою самою пристрастю опікується дітьми, з якою турбується про ягнятко. Подібно до того, як робить обхід стада, підгалянець, ніби ненароком, контролює і «рахує» своє «стадо родинне».

Підгалянець проявляє лагідне і приязне відношення до домашніх тварин і не має до них агресії. Він опікується хатніми звірятами. Вони почуваються безпечно в товаристві вівчарки. Багато котів приятелюють з підгалянцями, але це відноситься лише до котів, які належать до «родини» підгаляна.

Вночі пильнує, навіть, лежачи з замкненими очима, піднімає щохвилини вуха, слухаючи, що діється навколо. Вистачає одного підозрілого шурхоту, щоб він зірвався на рівні ноги. Справжнім сенсом життя підгалянця є сторожування - має це глибоко в крові. Можна сказати, що цуценята отримують цей дар разом з молоком матері. Чутливість є характерною рисою підгалянської вівчарки. Протягом дня видається заспаною, навіть, сплячою, але це лише видимість - прагнення охороняти свій дім і свою сім’ю є її первинною потребою. Їй не потрібно спеціального навчання на охорону, оскільки при цьому втрачається багато приємних якостей її характеру.

Підгалянська вівчарка не любить працювати з примусу і від неї не слід очікувати повного послуху і покори, все, що вона робить, робить лише через любов до свого господаря.
Йому необхідний тісний контакт зі своєю сім’єю, причому краще за все вона почуває себе в будинку з ділянкою, коли сама може вирішувати, гуляти їй на вулиці, чи залишитись вдома.

При правильному вихованні агресивність її в сім’ї абсолютно виключена. По відношенню до чужих підгалянська вівчарка поводить себе насторожено і стримано, але не нападає, а зуби показує лише в крайньому випадку.

Цей великий білий пес є розумним, самостійним, веселим, нервово стійким, сміливим, розсудливим і гоноровим. Має сильне почуття справедливості, а за виказану доброту у відношенні відповідає вірністю і великою любов’ю.
Не зносить брутального поводження і пам’ятає образи. Легко вчиться, але не можна його навчати опираючись на фізичний примус.

Ця величезна біла собака є дуже незалежна. В роботі пильна і активна. Її можна утримувати як в домі, так і у вольєрі.

Щасливий підгалянець – це пес, який живе у сталому контакті з власником, його родиною, який крім повної миски щоденно отримує порцію пестощів і при цьому може віддячити своєю працею, пильнуючи «родинну» територію.
Якщо Ви хочете мати пса, мешкаєте в будинку з подвір’ям, є рішучою людиною, але лагідною і сердечною (вертаючись змученим з роботи, завжди знайдете сили, щоб поцілувати дружину (чоловіка), пригорнути дитину, приласкати пса), то Ви є відмінним кандидатом, щоб стати власником підгалянської вівчарки!

У НАС ПОПОВНЕННЯ!!!